Книга пам"яті. Загиблим учасникам Великої Вітчизняної війни.
Жителям с. Розкішна. Ставищенського району. Київської обл.
Рік за роком, десятиліття за
десятиліттям віддаляють нас від подій жорстокої битви радянського народу проти
німецько-фашистських загарбників. Понад 600 моїх земляків-розкішнянців –
дорослих чоловіків і жінок, вісімнадцятирічних юнаків вступили в двобій з ворогом безпосередньо у
військових частинах Діючої армії, в партизанських загонах. Хто з перших днів
війни, хто трохи згодом. Старші з болем у душі залишали рідну землю, де
колосився, дозрівав урожай хлібів, громадські тваринницькі ферми, які останнім
часом поповнювались, впорядковувались. Учні середньої школи замінили письмові
ручки на рушницю, автомат. Не встигли повернутись додому односельці з шкіл фабрично-заводського
навчання, робітники, які працювали за межами села – на фабриках і заводах. Їх
дороги пролягли на фронт.
Йшли у бій розкішнянці, йшли... та
не всім пощастило повернутись до рідних домівок, до своїх родин. Полягли в
кровопролитному двобої 1941-1945років і ті, що народились ще в дев”ятнадцятому
столітті сорокап”ятирічні Сидір Плаксій,
Олександр Семінський, Феодосій Галич, Феодосій Замша, Кіндрат Замша. В чужому
краї поклали свої молоді голови вісімнадцятирічні Вітя Білий, Міша Хоменко, Вася
Мантач, Петя Півень... Не випало їм сповна пізнати радість життя, любити і бути
коханими. Вони вчились, допомагали батькам, грали у футбол, мріяли...
Для одних стала пухом рідна
розкішнянська земля. Могилами помічений бойовий шлях наших односельців у
Черкаській, Вінницькій, Івано-Франківській, Тернопільській, Вітебській
областях, у Білорусії, Грузії, Узбекистані, Приморському краї Росії. Прізвища
полеглих земляків висічені на могилах в Угорщині, Румунії, Фінляндії,
Чехословаччині, Німеччині, в Криму. Тринадцять розкішнян захоронені у Польщі.
Вшановуючи пам”ять полеглих,
громадськість села, сільська рада, педколектив і учні місцевої десятирічки,
групи ентузіастів-краєзнавців шляхом пошуково-дослідницької роботи встановили
імена майже 250-ти загиблих у бойових діях односельців. Щороку на
урочисто-траурних мітингах, присвячених Дню перемоги, проголошують імена
полеглих, всім селом вшановують їх пам”ять.
В 1954 році за рішенням загальних
зборів колгоспників на центральному кладовищі села споруджено пам”ятник
загиблим воїнам-односельцям : фігура воїна 2,5 м, в руках лавровий вінок
переможця і напис
Ніщо не забуте,
Ніхто не забутий.
Вічна слава Героям,
які віддали своє життя за честь і
незалежність нашої
Батьківщини в боротьбі проти німецько-
фашистських
загарбників в роки Великої Вітчизняної війни
1941-1945 рр.
До 40-х роковин Великої
Перемоги в 1985 році у центрі села
відкрито пам”ятник-стелу, побудовану за рахунок колгоспу. На ній висічені імена
односельців, які загинули на війні. Шкода, що дані там надто скупі – лиш прізвище,
ім.”я та по батькові полеглого.
В кінці вісімдесятих – на початку
дев”яностих років у Київській області, районах і селах розгорнулась робота по
підготовці до видання “Книги пам”яті області”. Під час пошукової роботи
потрібно було виявити ширший обсяг даних про полеглих воїнів : роки і місця
народження і поховання, коли і ким призваний (мобілізований), військове звання,
ким був до війни, спеціальність, хто найближчі рідні та ін. Шкода, що у виданій
в 1996 році обласній Книзі пам”яті також короткі дані про загиблих : прізвище,
ім.”я, по батькові, рік народження, звання, рік загибелі. Лиш зрідка
називається і місце поховання.
Під час особистої
пошуково-дослідницької роботи мені довелось попрацювати з архівними матеріалами
районного військкомату, вивчити повідомлення Управління з персонального обліку
втрат сержантського і рядового складу Діючої армії, дані Книги обліку
повідомлень і виписок ГУК на полеглих офіцерів на фронтах війни, повідомлення
військових частин, госпіталів, в яких служили чи лікувались розкішнянці,
ознайомитись з листами їх бойових побратимів, з даними Погосподарської книги сільської ради та
Господарської книги основних виробничих показників колгоспників за 1944-1946
рр., пенсійними справами вдів полеглих воїнів. Результатом зустрічей з рідними,
друзями, знайомими загиблих стали понад сто списаних сторінок записника.
Так виникла власна домашня реліквія
про пам”ять полеглих односельців – понад 240 облікових карток. До них занесені
дані з вищеназваних документів і розповідей близьких до загиблого людей.
Звичайно, 240 – не остаточне число
кількості розкішнянців, які стали жертвами фашизму. Ще ж ворог розстріляв у
лісовому масиві “Ревиха” євреїв і дружин червоноармійських командирів, серед
яких були і жителі села. Траплялися випадки, коли німці зненацька забирали
окремих чоловіків, вивозили і чинили над ними розправу. Поки що це залишається
“білою плямою”, дослідження якої може принести нові імена. Досить мало даних
про воїнів, які пропали безвісти.
На додаток до вигравіруваних на
стелі-пам”ятнику імен полеглих на війні презентую власноручно виготовлену в
письмовій формі “Сільську Книгу пам”яті” в значно розгорнутому вигляді з
урахуванням уточнень, доповнень, одержаних з документальних матеріалів,
спогадів співрозмовників.
Дана книга пам”яті має бути окремим
розділом книги про історію села.
В доданому списку жертв війни
вживається скорочення Упв – Управління з персонального обліку втрат
сержантського і рядового складу Діючої армії і пенсійному забезпеченню їх
сімей.
1. Бабенко Яків Вікторович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1918 році в с.Брилівка, призваний в армію
в 1939 році з села Розкішна. За даними Упв. №6330111 від 01.11.1945 року і Погосподарської книги сільської ради за №369
пропав безвісти в серпні 1941 року. В селі живе його брат Григорій Вікторович.
2. Бакун Дмитро Іванович, рядовий, українець,
безпартійний, народився в 1919 році в с.Розкішна, звідки й призваний в армію в
1939 році. За даними Упв. За № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав безвісти, за
даними Упв. За № 14943 від 31.03.1948 р. помер в полоні в липні 1942 р. Рідних
в селі немає.
3. Бакун Олексій Іванович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1922 р. в с. Розкішна, звідки й призваний
в армію в 1940 р. За даними Упв. за № 810503 с від 27.07.1950 р. пропав безвісти в червні 1944 р. В селі живе сестра
Бакун Катерина Іванівна, 1930 р.н.
4. Бало Михайло Борисович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1910 р. в с.Розкішна, звідки й
мобілізований в армію 1941 р. За даними
Упв. За № 6/764470 від 16.10.1646 р. пропав безвісти в лютому 1944 р. Дружина
–Бало Олена Гнатівна.
5. Бедрик Іван Єфремович, рядовий, українець,
безпартійний, народився в 1905 р. в с.Розкішна, звідки й мобілізований в армію
в 1944 р. За даними Упв. за № 6/764470
від 16.10.1946 р. пропав безвісти в лютому 1944 р. В селі проживають дружина
Бедрик Тетяна, дочка Бондар (дів.Бедрик) Оксана Іванівна.
6. Березовський Федот Дмитрович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1908 р. в с.Попружна, мобілізований в
армію в 1944 р. з с. Розкішна. За повідомленням 529 стрілецького полку (
датоване 1945 р.) пропав безвісти в 1944 р. Син полеглого Березовський Леонід
Федотович, диспетчер Ставищенського РЕМу, повідомив, що однополчани батька
розповіли : під час бою німецький танк наїхав на кулеметну обслугу, де був і
Березовський Ф.Д. кулеметником. Там, в с.Івахни Монастирищенського району
Черкаської області і поховали батька.
7. Білий Віталій Миколайович, єфрейтор,
українець, безпартійний, народився в 1927 році в с.Розкішна, звідки й призваний
в армію в 1944 р. За повідомленням
69-го окремого медично-санітарного батальйону за № 0679 від 21.03.1945 р. в/ч
38464 помер від ран 18.03.1945 р. і похований у лісі біля шосе, за 1 км у
північно-східному напрямку від м.Колетцкау в Польщі. Брат полеглого пенсіонер
А.М.Білий уточнив : після призову Віталій закінчив короткотермінові курси у
Києві. Йому присвоїли звання єфрейтора і мали залишити на курсах викладачем,
але з сільської ради надійшов сигнал, що наш батько в 30-х роках репресований,
і Віталія направили на фронт. У повідомленні медсанбату вірно вказане місце
поховання брата, але пізніше
перезахоронили у Гдинському воєводстві на військовому цвинтарі, могила №
13.
8. Бондар Василь Аврамович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1905 році в с.Розкішна, звідки й мобілізований
на фронт 27.04.1944 р. За повідомленнями Упв. за № 431005 від 16.05.1945 р. і
військової частини п/п 33435 за № 0159 поліг 8 серпня 1944 р. і похований в
с.Удрисала Якобиновського повіту Латвійської РСР. Дані повідомлень підтвердила
і дружина полеглого вчителька, пенсіонерка Н.Т.Коломієць, додала, що до початку
війни чоловік працював у Ставищанській МТС.
9. Бондар Семен Аврамович, рядовий,
українець, безпартійний, народився в 1914 р. в с. Розкішна, звідки й призваний
в армію в 1941 р. За повідомленням Упв. за № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав
безвісти у лютому 1944 р. Племінник полеглого Верховець М.П., механізатор
колгоспу ім.. ХХІІ з”їзду КПРС і пенсіонерка Коломієць Н.Т. повідомили
аналогічні дані.
10. Бондар Фадей Михайлович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1905 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований в армію в 1941 р. Сестра загиблого Бондар (Головіна) Параска
Михайлівна повідомила, що перед війною він працював у місцевому колгоспі
їздовим. Був мобілізований у 1941 р., того ж року під осінь до неї завітав
чоловік (прізвища його не пригадала) і сказав, що разом з Фадеєм потрапив у
полон до німців. Привезли їх у табір у м. Кременчуг. Востаннє бачив Фадея
пухлого. А самому йому вдалося втекти. Пенсіонерка Бовикіна ( дів. Макаренко)
Ніна Андріївна розповіла : Бондар Ф.М. – мій рідний дядько, материн брат. Мати
говорила, що він у 1941 р. потрапив у полон, був у таборі в м.Кременчуг. Втік
звідти. Потім знову потрапив до рук гітлерівців і утримувався в таборі для
військовополонених у м. Конотоп. З того табору повернувся додому односелець
Пацеля Тимофій, сказав нам, щоб хто-небудь поїхав туди, можливо, міг би забрати
Фадея, бо він у дуже поганому стані, пухне з голоду. Мій батько, Макаренко
Андрій поїхав, але вже не застав полоненого, він помер з голоду.
11. Бондар Трохим Михайлович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1907 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований у 1941 р. За словами сестри Бондар ( Головіна) Параски
Михайлівни, брат був убитий при спробі втекти з табору військовополонених. Про
це їй розповів чоловік, що також був у групі втікачів разом з Трохимом. Де
знаходився табір, вона не пам”ятає.
12. Бондар Петро Семенович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1905 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований на фронт в червні 1941 р.
За повідомленням Упв. від 27.10.1947 р. пропав безвісти в квітні 1944 р. Інспектор райвно Середа В.І. додав : Бондар
П.С. – мій дід. До війни працював у колгоспі ім.. Сталіна на різних роботах, а
ще – чоботарював, шив і ремонтував взуття. В селі проживають його син Петро
Петрович – інженер Ставищенського приладобудівного заводу і дочка, Наталія
Петрівна Середа (за прізвищем чоловіка), вчителька, пенсіонерка.
13. Бондар Олексій Федорович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1919 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований на фронт у 1941 р. За повідомленням Упв. від 21 червня 1944 р.
пропав безвісти у липні 1941 р. В селі проживає дружина загиблого Ступак Марія.
14. Бортник Іван Пилипович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1912 р. в с. Розкішна, призваний в армію
05.04.1939 р. з м. Москви. За повідомленням Упв. за № 43787 від 4 липня 1951
року поліг в боях з білофінами (в/ч № 32 г ) 25.02.1940 р., похований за 7 км
від села Ребали. Близьких рідних в селі немає.
15. Бортник Святослав Трохимович, рядовий,
українець. Народився в 1924 р. в с. Розкішна, мобілізований на фронт 08.01.1944
р. з с. Розкішна. За повідомленням сестри полеглого Шило (дів. Бортник) Надії
Трохимівни помер від ран. “В результаті листування, запитів ми дізналися,-
розповіла Шило Н.Т.,- що Святослав був поранений, лікувався в госпіталі, що
знаходився в будинку школи №1 селища Перегінське Рожнятівського району
Івано-Франківської області. Поправити здоров”я брата лікарям не вдалося. У
селищі Перегінське його й поховали, ім.”я вигравіювано на обеліску і присвоєно
одному з класів школи №1 смт Перегінське.
16. Борщ Трохим Олександрович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1911 р. в с.Розкішна, звідки й
мобілізований в армію в 1941 р. За повідомленням Упв. за № 6/764470 від 16.10.1946
р. пропав безвісти в лютому 1944 р. В селі живуть дочки загиблого Борщ Параска
Трохимівна і Галич (дів.Борщ) Галина Трохимівна.
17. Борщ Микола Макарович, сержант, українець.
Народився в 1921 р. в с. Розкішна, призваний в армію 29.04.1941 р. з міста
Тула, смт Коса гора, вул. М.Горького, буд.. 15, кв. 75. За повідомленням
Ставищенського райвійськкомату в 1947 р. командир відділення мотоциклістів
сержант Борщ Микола Макарович пропав безвісти у грудні 1941 року. Брат
полеглого учасник війни Борщ Степан Макарович, 1920 р.н. двірник районного
відділу культури розповів : В 1938 році наша сім”я переїхала з села Розкішна до
м. Тули. Батько, Микола і я працювали на різних заводах. Брат микола – токарем
на оборонному заводі № 66. У квітні 1941 р. Тульським міським військкоматом був
призваний в армію. Останній лист одержали від нього у червні 1941 р.
Однополчани брата, які залишились живими, повідомили нам, що разом з Миколою
йшли в бій, з того бою він повернувся. Похоронка на Миколу надійшла в Розкішну
уже після війни. На жаль, ім.”я брата не висічено на стелі обеліска в селі
Розкішна. Батько і я також були мобілізовані на фронт. Батько повернувся в село
після поранення.
18. Борщ Павло Денисович, рядовий, українець,
безпартійний. Народився в 1911 році в с. Розкішна, мобілізований в армію
08.01.1944 р. До війни працював у колгоспі. За повідомленням Упв. № 6/764470
від 16.10.1946 р. пропав безвісти в червні 1944 р. (в/ч 169 АЗСП). Дочка
загиблого Божко (дів.Борщ) Надія Павлівна, інспектор районної інспекції
Держстраху, більше нічого про батька не знає.
19. Борщ Григорій Ізотович, молодший
лейтенант, українець. Народився в 1920 р. в с. Розкішна. Призваний в армію в
1940 р. з м.Маріуполь. За повідомленням
ІЗ ФО (райвійськкомат 01.03.1945р. ) поліг 15 січня 1945 р. Брат полеглого кочегар
туб лікарні Борщ Василь Ізотович (1937 р.) додав, що їх сім”я перед початком
колективізації переїхала з Розкішної в м. Маріуполь. Батько працював на заводі,
Григорій навчався на машиніста. Перед початком війни призваний в армію з
Маріуполя. Останній лист від нього одержали з Ташкента. В 1942 р. я з матір”ю
пішки повернулись в Розкішну. Після звільнення села від німецьких окупантів
одержали повідомлення, що брат загинув, його гроші і орден, здається
Вітчизняної війни. Мати довго зберігала ці речі, а як померла, вони загубились.
Правда, в документах на російській мові прізвище написано Борщев, а не Борщ, як
правильно.
20. Бублій Яків Митрофанович, рядовий,
українець. Народився в 1919 р. в с. Розкішна, звідки й призваний в армію в 1939
р. За повідомленням поштового ящика № 404 № с – 10 – 20 від 20 вересня 1941 р.
убитий від розриву бомби 16 вересня 1941 року. Похований в Кримській АРСР,
м.Кача. Більше даних невідомо.
21. Бублій Василь Митрофанович, рядовий,
українець. Народився в 1924 р. в с. Розкішна, мобілізований з села 24.02.1944
р. За повідомленням евакогоспіталя 1560, серпень 1945 р., червоноармієць 4620
АГ Бублій В.М. перебував у госпіталі з 25 січня 1945 р. по 13 липня 1945 р.,
помер від ран 13.07.1945 р. Похований в м.Тбілісі, Кукунське кладовище, могила №
1339. Більше даних невідомо.
22. Бурдига Прохір Семенович, гв. сержант,
українець. Народився в 1904 р. в с. Розкішна, звідки й мобілізований на фронт
25.01.1944 р. За повідомленням 132 гв. Червонопрапорного стрілецького полку №
0140 від 11.03.1945 р. (169 АЗСП) убитий 3 березня 1945 р., похований в
Чехословаччині, округ Зволень, в центрі с. Зволенська влатина біля школи в
братській могилі № 126. Син Бурдига Володимир Прохорович проживає в селищі
Ставище.
23. Бурлака Олексій Андрійович, українець.
Народився в 1922 р. в с. Розкішна. Призваний в армію в 1941 р. з м. Тула. Зі
слів родичів – пропав безвісти. Племінник Бурлаки О.А. ревізор Ставищенського
райфінвідділу Бурлака Петро Микитович повідомив наступне : “Бурлака О.А. – мій
рідний дядько, брат мого батька Бурлаки Микити Андрійовича (1909 р.н.). З
розповідей рідних знаю, що Бурлака О.А. народився в с. Розкішна в 1922 р. В
1933 р. його батьки (мої дід і баба) померли, мій батько взяв його на
виховання, що стверджується і в довідці з сільської ради. За кілька років до
початку війни виїхали в м. Коса Гора на заробітки. Батько і д. Олексій
працювали на заводі. Перед самою війною моя сім”я повернулась додому в с.
Розкішна, а дядько залишився в м. Тула, був курсантом льотного училища.
Очевидно, звідти й пішов на фронт. Звісток від нього не одержували. За чутками
односельців, після війни на сільську раду надійшов запит, чи є в селі хто з
рідних дядька. Якою була відповідь
сільської ради , не знаю. Якби д. Олексій був живий, він дав би про себе
знати. Можливо, то був запит-похоронка. Варто прізвище Бурлаки О.А. вписати в
“Книгу пам”яті” села. В документах на російській мові воно може зустрічатись як
Бурлаков”.
24. Бурлака Роман Андрійович, українець,
єфрейтор. Народився в 1919 р. в с. Розкішна, призваний в армію в 1939 р. з м.
Краматорська. За повідомленням Упв. за №
4/1441 від 4 вересня 1944 р. пропав безвісти в серпні 1941 р. Пенсіонерка
Святина Тетяна Данилівна розповіла, що Роман і її рідний брат Григорій –
ровесники (1919 р.н.). Дружили. В середині 30-х років виїхали на Донбас у м.
Краматорськ до її дядька по материній лінії. Набули робітничі спеціальності і
працювали на заводі. У 1939 р. їх призвали в армію : Григорія у морфлот, Романа
в інший рід військ. Обидва з фронту не повернулись. З рідних Романа в селі живе
його сестра Олександра.
25. Вертелецький Іван Максимович, рядовий,
росіянин. Народився на Кубані в 1914 р. Призваний на фронт в 1944 р. з
Розкішної. За повідомленням в/ч п/п 25553 б/н помер від ран 19 лютого 1944 р.,
похований в с. Розумниця Ставищенського району в братській могилі № 4, ряд 1,
зліва 1. Зі слів тих, хто його знав, Вертелецький І.М. потрапив у с. Розкішна в
перші роки війни після втечі з німецького оточення. Дочка Катерина навчалась в
Розкішнянській СШ, тепер живе в Києві, працює в універмазі “Україна”.
26. Верховець
Микола Степанович, рядовий, українець, безпартійний. Народився в с. Розкішна в
1923 р., мобілізований на фронт 9 січня 1944 р. За повідомленням 195
гвардійського стрілецького полку за № 0711 від 08.08.1944 р. убитий 30 липня
1944 р. Похований в Станіславській (нині Івано-Франківській області),
Волинський район на південній околиці с. Оболоне біля окремого домика за 500
метрів від висоти 400,0. Воював у складі
2-ї стрілецької роти 195-го гв. стр. Полку. Сестра Мазуренко Марія Степанівна
живе в Києві.
27. Верховець Федір Іванович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1900 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований на фронт у 1944 р. За повідомленням 13-го Повітряно-десантного
гвардійського стрілецького полку за № 0523 від 10.04.1945 р. убитий 6 квітня
1945 р. Похований в Словаків на західній околиці м. Крайне на кладовищі. В селі
є син Василь, пенсіонер.
28. Верховець Іван Федорович, рядовий, українець. Народився в
1923 р. в с. Розкішна, призваний з села в армію в 1941 р. За повідомленням Упв.
за № 4/1762 від 27.10.1944 р. пропав безвісти в грудні 1941 р. Механізатор
колгоспу Верховець М.П. ( 1934 р.н.) додав, що Іван був відмінником у школі, а
перед війною поступив у військове училище.
29. Верховець Яків Олексійович, рядовий,
українець. Народився в с. Розкішна в 1915 р., мобілізований 25.09.1944 р. За
повідомленням 139-го кавалерійського полку за № 365 від 19.04.1945 р. убитий 30
березня 1945 р. Похований в Словаків, м. Трнавець. Є брат Пилип, пенсіонер.
30. Верховець Петро Іванович, рядовий, українець,
безпартійний. Народився в с. Розкішна в 1909 р., призваний в армію з села в
1941 р. За повідомленням Упв. за № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав безвісти у
лютому 1944 р. До війни працював конюхом
у колгоспі “Нове будівництво”. Сини : Іван – комбайнер, Микола –
механізатор, Павло – працівник тварин. ферми, Олексій – виїхав у Брянську
область, де працює на партійній роботі (секретар райкому чи обкому партії).
31. Верховець Микола Петрович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в с. Розкішна в 1925 р., призваний в армію
13.02.1944.р. з Розкішної. За повідомленням Упв. за № 24566 від 30.05.1949 р. пропав безвісти у
серпні 1944 р. З рідних уже немає нікого.
32. Вітрик Федір Лукич, рядовий, українець.
Народився в с. Розкішна в 1947 р., мобілізований з села 08.01.1944 р. За
повідомленням в/ч п/п 74013 № 224 від
29.03.1944 р. убитий 4 лютого 1944 року, похований в с. Чижовка
Звенигородського району Київської області (нині Черкаська). Дружина – Вітрик
Катерина .
33. Вітрик Дем”ян Андрійович, рядовий,
українець. Народився в с. Розкішна в 1905 р., призваний з села в армію в 1941
р. За повідомленням Упв. за № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав безвісти у
лютому 1944 р. Є внуки Володимир і Андрій Вітрик.
34. Вовк Феодосій Давидович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в с. Розкішна в 1904 р., мобілізований з
села 21.01.1944 р. За повідомленням Упв. за № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав
безвісти в червні 1944 р. Дружина померла, дітей не мали. Побратим полеглого,
учасник війни, житель смт Ставище уточнив : “Жили ми в Розкішній,- сказав
Ференець Антон Михайлович,- сусідами. Воювати пішли в січні 1944 р. Відразу
потрапили у Корсунь-Шевченківську битву. Востаннє бачились між селами
Охмарів-Тинівка Жашківського району . Там Вовк Ф.Д. і загинув.
35. Волинець Кузьма Іванович, рядовий, українець,
безпартійний. Народився в с. Тетерівка
Жашківського району Черкаської області в 1904 р. Мобілізований на фронт
в 1941 р. з с. Розкішна. За повідомленням Упв. за № 6/ 764470 від 16.10.1946 р.
пропав безвісти в серпні 1944 р. Син загиблого, інвалід І групи Волинець Леонід
Кузьмович повідомив, що перед війною батько працював у колгоспі ім. 17
партз”їзду с. Розкішна, де й жили. Похоронку одержали. Але жаль, що прізвища
його немає на стелі-пам”ятнику в селі.
36. Волошкевич Никифор Федорович, рядовий, українець.
Народився в с. Розкішна в 1912 р., призваний з села в армію в 1939 р. Згідно з
довідкою виконкому Розкішнянської
сільської ради за № 148 від 8 травня 1940 р. убитий під час
радянсько-фінської війни в 1940 р. Місце загибелі батька назвала його дочка
Марущак ( дів.Волошкевич) Параска Никифорівна – це село чи місто Курати.
37. Волошкевич Павло Федорович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в с. Розкішна в 1914 р., звідки й
мобілізований на фронт 8 січня 1944 р. За повідомленням 145 гв.
стрілецького полку за № 1/ 0658 від 14.11.1944 р. пропав безвісти 29.10.1944 р.
Син полеглого, працівник Ставищенського АТП Микола додав, що батько Волошкевич
П.Ф. мав освіту 3 класи, до війни працював хліборобом у місцевому колгоспі ім..
17 з”їзду ВКП(б), разом з братом Волошкевичем Никифором Федоровичем брав участь
у боях під час радянсько-фінської війни. Додому повернувся. А під час Великої
Вітчизняної війни пропав безвісти – пояснила його племінниця Марущак
(дів.Волошкевич) Параска Никифорівна, майстер-штукатур райспоживтовариства.
38. Воронін Павло Григорович, рядовий,
росіянин, безпартійний. Народився в 1915 р. в с. Константинівка
Константинівського району Сталінської області. Мобілізований на фронт 12 січня
1944 р. з села Розкішна. За повідомленням Упв. № 0198 від 15.04.47 р. пропав
безвісти у квітні 1945 р. Дружина, пенсіонерка Вороніна Віра Семенівна проживає
в Розкішній.
39. Воскобійник Сергій Олексійович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1908 р. в с. Розкішна, звідки й
мобілізований на фронт 08.01.1944 р. За повідомленням 101 стрілецького полку
п/п 47632 за № 0921 від 09.07.1944 р. убитий 04.07.44 р. Похований за 500 м на
північ від Турупинських хуторів Сербського району Волинської області, за 300 м
від шосе на узліску. За повідомленням Володимир-Волинського ОГВК Волинської
області № 4/1619 від 24.10.1989 р.
перепохоронений в бр. Могилу с. Овадно Володимир-Волинського району
Волинської області. З розповідей сусідів Крук К.Г. і Святини В. Воскобійник
С.О. був мобілізований у 1941 р., втік з оточення. В 1944-му після звільнення
села знову мобілізований. До війни працював у к-пі ім. Сталіна.
40. Галенко Іван Аврамович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в с. Розкішна в 1908 р., мобілізований з
села Розумниця в 1944 р. За повідомленням 1117-го стрілецького полку загинув 1
грудня 1944 р. Похований в Латвійській РСР, хут. Журовацнон, за 100 м в
північно-східному напрямку від хутора . Брат Галенко Василь Адамович, перша
дружина Галенко (дів. Усатюк) Варвара Семенівна, дочка Мойсеєнкова (дів.
Галенко) Віра Іванівна – живуть в с. Розкішна.
41. Галич Іван Каленикович, рядовий,
українець, чл. ВЛКСМ. Народився в с. Розкішна в 1926 р., призваний в армію
13.02.1944 р. За повідомленням 358-го стрілецького полку № 0104/5 від 30 січня
1945 р. загинув 18 січня 1945 р. Похований в Польщі, дер. Гивахи Насельського
повіту. До війни закінчив 8 класів Розкішнянської СШ. Сестри Тетяна Мусієнко
(дів. Галич), Катерина Пацеля (дів. Галич), Оксана Ференець (дів. Галич) –
пенсіонерки, живуть в с. Розкішна.
42. Галич Андрій Федорович, гв. рядовий,
українець, народився в с. Розкішна в 1925 р., призваний з села в 1944 р. Освіта
7 класів. За повідомленням 363-го медсанбату № 02249 від 28.04.1945 р. помер
від ран 24.04.1945 р. Похований у Східній Прусії м. Фішхаузен за 4,5 км на
північ від д.Гафарке. Служив у 169-му гв.СП.
43. Галич Віктор Лукич, рядовий, українець.
Народився в с. Розкішна в 1910 р., звідки й мобілізований в 1944 р. За
повідомленням в/ч п/п 01890 за № 402/7 від 04.02.1944 р. убитий 26.01.1944 р.
Похований в с. Охмарів Жашківського району Черкаської області. Як повідомив
учасник війни, житель смт Ставище Ференець Антон Михайлович, разом з ним в
одному відділенні воював під час Корсунь-Шевченківської битви і Галич В.Л.,
вчитель за професією, його дружина Лідія Максимівна також учителька. Сім”я
виїхала до Києва.
44. Галич Феодосій Миронович, рядовий,
українець. Народився в с. Розкішна в 1899 р., призваний з села в 1941 р. За
повідомленнями Упв. № 4П (3)379318 від 30.05.1944 р. і Упв. №6/764470 від
16.10.1946 р. пропав безвісти 24 червня 1942 р. Сім”я після війни виїхала до
Львівської області.
45. Галич Іван Миронович, рядовий, українець.
Народився в с. Розкішна в 1912 р., мобілізований з села 08.01.1944 р. За
повідомленням 1318-го стрілецького полку “ 91 від 03.10.1944 р. убитий
21.08.1944 р. Похований в Румунії, Турданський повіт, за 119 м на північ с.
Опри шани, на висоти 394. Сім”я виїхала з села. Вчителька, пенсіонерка
Коломієць Наталка Тимофіївна додала : “Галич І.М. – мій сусід. До війни
працював ковалем у кузні колгоспу “Нове будівництво”.
46. Ганнич Яків Якимович, рядовий, українець,
безпартійний. Народився в 1909 р. в с. Скибин Жашківського р-ну Черкаської
області. Мобілізований з села Розкішна в 1941 р. За повідомленням Упв. №
6/764470 від 16.10.1946 р. пропав безвісти у лютому 1944 р. Дочка загиблого
Корецька (дів. Ганнич) сказала, що батько до війни працював помічником майстра
у лісовому масиві “Ревиха”. Син полеглого Петро Ганнич працював в колгоспі ім..
ХХІІ з”їзду КПРС в тракторній бригаді.
47. Гагбар Федір Мусійович, рядовий,
українець, безпартійний. Народився в 1921 р. в с. Розкішна, звідки призваний в
армію в 1941 р. За повідомленням Упв. № 806209 від 05.06.1950 р. пропав
безвісти в січні 1944 р. Сестра загиблого, лаборант санепідстанції Кінча (дів.
Гарбар) Лідія Мусіївні розповіла : “Брат Федір до війни працював у к-пі “Нове будівництво”, одружився. Його діти
померли ще маленькими. Дружина вийшла заміж за Кольцова Федора. В селі живе
брат Іван.
48. Гордієнко Олександр Микитович, рядовий,
українець, чл. ВЛКСМ. Народився в 1922 р. в с. Розкішна. Призваний в армію в
1941 р. з м. Ленінград. За повідомленням Упв. № 6/764470 від 16.10.1946 р. пропав безвісти у
лютому 1944 р. За даними молодшого брата Гордієнка Івана Микитовича, Олександр
до війни закінчив 8 класів Розкішнянської СШ. Виїхав у м. Ленінград, де
навчався в електромеханічному технікумі, там і працював, звідти пішов на фронт.
Більше нічого не знаємо. Потім було повідомлення Упв.
49. Горошко Микола Йосипович, рядовий, українець,
безпартійний. Народився в Білорусії в 1905 р. Мобілізований на фронт з с.
Розкішна в 1944 р. За повідомленням Упв. №6/764470 від 16.10.1946 р. пропав
безвісти в червні 1944 р. Син загиблого охоронець Ставищенського
приладобудівного заводу іван Горошко розповів, що батько, як переселенець,
потрапив у с. Розкішна з Білорусії за кілька років до війни, одружився з Палій
(Горошко) Ганною Трохимівною (1905 р.н.),
здається і батько такого року народження, національність писав –
“українець”. В 1944 пішов на війну, зв”язку з ним не мали. Було повідомлення
Упв., мати одержувала пенсію. На стелі-пам”ятнику в селі написано, що батька по
батькові Трохимович. Це не вірно. Правильно – Йосипович. Фотографія батька є в
клубі.
50. Джужик Михайло Власович, гв.
технік-лейтенант, українець. Народився в 1918 р. в с. Розкішна, звідки й
призваний в армію в 1939 році. Брав участь в радянсько-фінській війні і
Вввійні. За повідомленням Управління 14 гв. танкової Житомирсько-Шепетівської
Червонопрапорної ордена Суворова бригади № 492 від 25.11.1944 р. вбитий 5
жовтня 1944 р. Похований в Польщі Краківська губернія с. Ольховець. В селі є
сестра Довга люк (дів. Джужик) Олена Власівна, пенсіонерка.
51. Джужик Олексій Андрійович, рядовий,
українець. Народився 16.03.1918 р. в с. Розкішна, з села призваний в армію в
1939 р. За повідомленням виконкому Ставищенської районної ради депутатів
трудящих від 21.05.1940 р. убитий в 1940 р. під час радянсько-фінської війни.
Сестра полеглого Онищук (дів. Джужик) Ганна Андріївна повідомила : “ Олексій
перед війною працював у Ставищі робітником пекарні райспоживспілки, там нині
база. Навчав мене, як слід мити підлогу в пекарні. В 1939 р. пішов на війну з
білофінами разом з хлопцями з Ставищ і Полковничого. Два з них повернулись і
сказали, що Олексій убитий в окопі, поховали його на Високій горі. Не знаю, це
назва населеного пункту чи звичайна гора. Поїхати на те місце не змогла.